Статті

Володимир Богуславський:
пропозиція естетичної медитації

Автор цього медитативного живопису – лагідний неговіркий мрійник Володимир Богуславський – майже 40 років тому поміняв столичну метушню рідного Києва на романтичний, занурений у історичну меланхолію Львів. Чутливого на нюанси художника спокусила європейська естетика міста і мешканців. «Залізна завіса» у прикордонних «провінціях» не була тоді настільки щільною, як на решті території Союзу, тож Одеса, Львів і Ужгород вже від початку 1960-х стали центрами українського нонконформізму.

У герметичному «горщику» львівського мистецького середовища у ті часи можна було зустріти і людей з дипломами мистецьких академій Кракова, Мюнхена, Відня, Парижа, Петербурга; і дисидентів всіх національностей; і перше покоління радянського андеґраунду та решту неформалів.

Цей суперпоживний для розвитку творчої особистості «коктейль» з колоритний людей і оригінальних ідей вивів на мистецьку арену Львова 1970-1980-х креативні особистості, які декларували концептуальний урбаністичний індивідуалізм: Володимира Пінігіна, Олександра Аксініна, Юрія Чаришнікова, Романа Жука, Володимира Богуславського… Їх творчість, в свою чергу, стала однією з причин, що спровокували справжній «вибух нової хвилі» у мистецтві Львова 1990-х, появу активного покоління західноукраїнських постмодерністів: Ярослава Максименка, Ярослава Шиміна, Влодка Кауфмана, Влодка Костирка, Юрка Коха, Євгена Равського, Олега Денисенка… Цитатність постмодерну дозволила апелювати до перевірених часом сюжетів світової класики, адаптуючи їх до сучасної абетки мистецьких кодів та символів. Тож одним з джерел естетичного натхнення Богуславського стала пишномовна декоративність хитромудрого віртуоза перспективи Паоло Учелло, чиї композиції баталій радше нагадують інтарсії, та оксамитова, погідлива вишуканість колориту Філіппо Ліппі.

Зосередженість, споглядання, тиша, позачасовсть – інструменти художника на шляху до мети: знайти момент рівноваги між життям та мистецтвом. Скрупульозне вивчання співвідношень світла та тіні, планів та об’ємів, простору та деталі дозволило Богуславському винайти авторський «код», де за допомогою декоративності сонячних плям та підступної оманливості місячного сяйва банальність реальності перетворюється на переконливу шляхетність декорації.

Чим далі, тим більше захоплений ідеєю звільнитись від літературності в живописі, Богуславський шукає саме той варіант досконалості, яка, за формулюванням Сент-Екзюпері, «…досягається не тоді, коли більше немає чого додати, а тоді, коли вже немає чого відтяти».

Проте, хоча його пізні роботи стають все більш абстрактно-умовними, Володимир Богуславський не відмовляється остаточно від фігуративності. Реальність все ще є каталізатором його натхнення, а думки, згідно з китайською мудрістю «з’являються тільки у зіткненні з речами». У стрімко мінливому світі живопис Володимира Богуславського залишається оазою стабільності вартостей і сенсів, місцем «естетичного перепочинку» для всіх «несучасних» сентиментальних романтиків, закоханих у найдосконаліший з доступних їм світів – планету Земля.

Історик мистецтва Наталія Космолінська